Віковічне село,помирало
Ворота старенькі стогнали,
Віконниці очі замикали,
А берези білі капали слізьми.
Плакали аж надривались,
Бо єдині вони залишились.
-Вибачте подруги,, простіть,
що не можем і вас перемістить-.
Та серденька не довго їх бились,
Білошкірі дерева упали.
Стогін їх у ріці потонув,
Незгадав і ніхто не сплакнув.
Шкода,як всі забуваєм
Рідне місце,де були дітьми.
І біда,що не зберігаєм,
Все,що прадіди віками берегли.
