Не тільки нещасні слухають дощ,
Шукають в нім смисл і щасливі,
Здається навіщо,краще ж збулось?
Бо ще хочеться трішечки дива.
Так встроєні люди-немає межі,
Завжди нас веде сподівання,
Воно нас рятує від застою й іржі,
І прагне мети в пориванні.
Я слухаю дощ,я прагну життя,
Щасливий?Нещасний?Не знаю...
Крізь шепоти крапель приходить чуття,
Про ту мрію,якій нема краю...
