Україно, Україно! - рідна ненько, мати!
Розкидало дітей твоїх по світу.
Як їх поскликати?
Як гукнути їх додому, щоб до роду свого?
Будувати нову хату для життя нового.
Оновімо свої душі, бо ж вільні ми нині.
Стогне в злиднях народ наш по всій Україні.
Клаптик до клаптика разом прикладає,
Щоб прикрити голі груди, сорочку зшиває.
Дніпре грізний, сивочолий,
Київ златоглавий
І ти славний княже Ігор, і ти Святославе,
Ярослав і Володимир, Данило завзятий
Хіба можна вас забути,
безрідними стати?
Вже Ярема Вишневецький в могилі сміється,
Дивлячись, як чорні круки
хмарою літають над здобиччю.
А Іван Сірко й Сулима, Трясило та Гонта
дивуються -
забаганка, примха долі. Розплата-
бо кров’ю?!
Не такої вони волі нам усім бажали,
Не такої України вільної чекали.
Прокинулась Україна!
Притомилась спати!
Верни ж славу Мономаха,
рідна наша мати!
26.04.10
