В душі моїй, росте горіх
Людям добро робить не гріх.
Я тую школу вже пройшов,
І свою долю там знайшов.
Я довго йшов по тих путях,
і був в орлиних я кігтях.
Я не один оббив поріг,
але ж багато, ще не встиг.
Моя печаль, моя печаль, її я бачив ізначаль.
Я так хотів, щоб чули всі, які гарні в мене пісні.
А ти порадь мені життя, як треба йти не взабуття.
Простити всіх за їх гріхи, пробачить їх на всі віки.
Але ж колись, в кінці кінців,
наїмся я ж бо тих синців.
І вреться мій тоді терпець,
я розлючуся і кінець...
Не буду більше я писать,
свої вірші людям співать.
Займуся чимся я другим,
бо знаю, що я не один!
