ЛЮБЛЮ, ЛЮБЛЮ, ЛЮБЛЮ кричала я тобі.
Не знала я , що щиро помилялась.
Так світло-світло було на душі тоді.
І навіть у собі я не вагалась.
Цілуй, цілуй, цілуй мене просила я тебе.
Так ніжно, солодко, так щиро.
Я вірила душею , що все нас омине,
А ти дививсь на мене оченятами так мило-мило.
Нас було двоє, і не було по одинці.
Ми так раділи за НАШЕ щастя.
Нам залишалося до нього по сходинці..
Але на зміну щастю, як завжди, прийшло нещастя..
Якась там темна смуга вкрала твоє серце.
Забрала разом з ним твою любов.
Підсунула вона мені пусте відерце.
Щоб я дивилась в нього й сльози лила мов.
Так мало і так недовго лишалось нам до раю.
Ти так хотів і я бажала.
Кричала я у слід тобі –БЛАГАЮ.. ,
Та ти.. та серце твоє промовчало..
Люблю, люблю, люблю кричала я колись,
Бо вірила, що щиро я кохаю.
І смішно мені зараз, бо прохала я – вернись..
Тепер уже нікого не тримаю.
