Ти винна у тім, що буяє весна.
Ти винна у тім, що втратив я спокій.
Світ милує око – теж твоя вина.
Це ти спричинила відродження кроки.
До того, що літо ласкаве прийде,
Ти теж докладеш надземні свої руки...
Я марю лиш тим, щоб не було би де
Від тебе сховатись в хвилини розпуки.
Ти винна у всім, що у світі цвіте,
Найтоншими пахощами огортає...
Колись все загине у холод...
Проте
У цьому твоєї вини вже немає.
