Все важче зрання прокодаються діти,
з дерев опада за листочком листок,
і заспаний ранок пробрав до кісток
та серце ще дужче бажає горіти.
Звучить у навушниках щось в стилі фольку,
так рідно і сумно звучить восени,
І чути з вікна "Хутко куртку вдягни,
збирається дощ, ти забув парасольку".
Нудьга і печаль проникають у розум...
Ранковий туман неодмінно втече
розмиються межі холодним дощем,
та бруд втратить силу із першим морозом.
Ступаю у сіре гливке міжсезоння,
ховаю тепло у собі аж на дні,
а потім приходять нові вихідні
і діти о сьомій вже зовсім не сонні.
Гарно
