Все важче зрання прокодаються діти,
з дерев опада за листочком листок,
і заспаний ранок пробрав до кісток
та серце ще дуже бажає горіти.
Звучить у навушниках щось в стилі фольку,
так рідно і сумно звучить восени,
І чути з вікна "Ти хоч куртку вдягни,
збирається дощ, ти забув парасольку".
Нудьга і печаль проникають у розум...
Ранковий туман неодмінно втече.
Апатія знищить невдах і нікчем,
і бруд не пристане із першим морозом.
Ступаю у сіре гливке міжсезоння,
ховаю тепло у собі аж на дні,
а потім приходять нові вихідні
і діти о сьомій вже зовсім не сонні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=1048930
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.10.2025
автор: Ася Оксамитна