художники страшний народ
ключиці шию й тихий рот
єднаю лініями доки
не лине слина на папір —
впізнав! — кохання це пунктир
це точки доторку це дотик
це силует в тумані днів
шукай його у стосах снів
і буде не життя а пісня
і буде павлівський садок
і буде м’ясо для кісток
і садо до і мазо після
***
я пес я дещо єбобо
я гавкаю на квіти бо
я пес горбистий весь та грубий
а ти суцільна теплота
хто тобі коси запліта
твій силует волосся й груди
я бультер’єр а чи вівчар
вивчай мене жури й привчай
не цупить зі стола котлету
і буде не печаль а чай
щоб це вдалося зазвичай
достатньо тільки силуету
