М’який суддя складав жорсткий фінал.
Як ліс безверхий трусить голу душу.
І думав ти у чому завинив.
Адже садив, а не пиляв ту грушу…
Вже сніг, вже сніг, тужавіє земля,
Сади пливуть у соннім мерехтінні.
І кожен день, неначе той суддя,
Як ліс безверхий заховався в тіні.
І ліс, і сніг, і поле кораблів…
Суддя м’який, а як він озвірів!
