Здалеку плине, тихий плескіт вод,
Нині під сяйвом ажурних зірок,
Шлях між хребтів, гірських без перешкод,
Стукіт сердець, молодих двох річок.
Штиль при долині, сонна течія,
Як є пороги, ледь гучніший звук,
Наче то щебет, наспів солов’я,
Збудження, радість, однозвучний стук.
Та без втручань, мало смілості,
Хто вмить з’єднає, в нестрімкий потік,
Чи злив чекати, по їх милості,
Береги змиють, згідно, як щорік.
Чи то путь долі, поєднатися,
Як душ бажання, жаль приречених,
У почуттях весни вмиватися,
Потік струмків…. знову закоханих.
05.02.2024р.
Майстерно Ох, цей шалений потік,бабусю з дідусем валить з ніг .Дякую за гарний припіднятий вашим віршем настій, пані Ніно
Ніна Незламна відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Як весна хіба роки відбиваються у кроки,ті що прийдені здається,як один день,бо ж душа владна надихнути пісень і на згадці зігріває нас щодень. Комусь баба,комусь жінка,а комусь бабуся,той хто поважає,тому я всміхнуся!
Дякую!