Жмурю я так
щосили очі,
зажимаючи пальцями віки,
а вони все одно плачуть,
бо душа хоче ще боліти.
І течуть між пальцями
сльози
по щокам,
наче моря ріки,
бо солоні вони,
й одразу
починають сліди біліти.
Ні, жаліти
мене не треба!
Видно в них
є мені потреба.
Коли щиро
так серце плаче –
то любов, а не що
іначе.
