Розпатлались низенькі сонні вишні
Між статних яблунь гублячись в саду
Маленькими дівчатками принишкли,
І тихо ждуть, коли я підійду
До них в куток, де ще й проміння раннє
Не вплуталось в розпущені кіскИ,
Схиляють гілля до землі- дістань но
Собі намиста доброго низкИ!
З таким ще прабабУся дівувала-
На жовтім фото ось на груди ліг
Завітний скарб. Та в суєті недбало
Згубився той прадавній оберіг.
Підсвічуються в променях коралі
З краплинами ранкової роси.
З дитинства спомин в себе увібрали,
Якби ж було ще їх і поносить!
Написано добре. Сам згадав як цим літом рвав ці "коралі" у селі на зиму. Хай Вам щастить і Вашему творчому садку завжди квітуть дерева. З повагою, читач-початкивец.
Lesya Lesya відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вірш нагадав, як дитиною, бувало...
