Одинокість, моя одинокість,
вже минула моя диво - осінь...
Зима в хаті мене прикувала,
щоби я на подвір"ї не впала...
Та я все - таки йду на подвір"я,
а там сніг пролітає, як пір"я...
Я за всим поспостерігаю,
і сніг білий той позамітаю...
Одинокість, моя одинокість,
не зламаєш мене ти ніколи...
І хоч мало вже маю я сили,
Як пишу, то здається є крила...
Діти й внуки щодня мені дзвонять,
і гостинці частенько привозять,
Щось робити мені помагають,
і про болі мої розпитають...
А найменший на лікаря вчиться,
хірургія йому і в снах сниться...
Цього літа його випускний,
і хірург в мене буде вже свій...
Він і нині мені помагає,
які ліки приймати він знає...
Не страшні мені будуть болячки,
і не буду я лазити рачки...
Як всі люди я буду ходити,
й потихеньку щось буду робити...
І я вірю мене одинокість,
не зламає мене вже ніколи...
Бо ж і лікар у мене найкращий,
і до всього він завжди путящий...
Я працюю, пишу і читаю,
і задачі буває рішаю...
Педагог я, та ще й математик,
та до того ж я ще і флегматик...
І спокійно я дійсність сприймаю,
і старішим бува помагаю...
Дякую,Олю!Народила й виростила трьох: двох синочків і лапочку доньку, старший вчився на відмінно і у школі й в інституті,та в далекі дев"яності змушений був підти працювати на шахту, пропрацював три місяці і там загинув, а потім померла і його дружина, разом якось ми усі його доньку зігрівали... Нині маю 3 онучки,й одиного онука, всі вони вже сімейні,і вже є мене правнучка...Хоч живуть вони всі далеченько, приїжджають до мене частенько...
Так діти як пташечки випурхують із родинного гніздечка і ми залишаємось самі.. І жижемо тільки тими не частими зустрічами, коли вони приїздять провідувати. Мої вже, також, дорослі.. Маю онуків. Міцного здоров"я і благополуччя Вам і всій Вашій родині.
