Це доля любить жартувати,
Призначить зустріч й забере.
А потім хоче спростувати:
Не руш чуже.. Це не твоє.
Нащо ж тоді ти так зробила,
Щоб пам"ять довго берегла?
Нащо ж, душе, його впустила,
Для чого це зробить змогла?
Останній погляд на прощання,
Трамвай тебе уже чекав.
І понеслось гірке зітхання,
Та ти руки не відпускав.
Побіг, на хвильку зупинився,
Ти щось мені ще прокричав.
І між людьми десь розчинився,
Ти розумів - усе втрачав.
Трамвай промчався без зупинки,
Дивилась довго йому вслід.
І оживають ті картинки,
Яких пропав давно і слід...
Неповторні миті життя неможливо забути. Чудовий вірш. 
Щастя, любові і Божої ласки тобі сонечко!!! 
