Безжалісні слова ти кинув мені в очі,
Як вирок. Я приречена тепер.
Були образливі, та стали вмить пророчі,
Хтось на моїй щоці сльозу розтер,
На крихти слабкості жіночої й отрути.
Навіщо ти зі мною так вчинив?
Надворі місяць розходився лютий.
Чи ти когось по-справжньому любив?
Оті слова, що ти жбурнув, як камінь,
Мені на душу тягарем лягли,
Та як ти міг так ставитись до дами,
А ми з тобою друзями були.
Куди поділась дружба, де сховалась?
Хто знищив ті скарби, що в людях є?
Даремно, може, я розхвилювалась,
Та ні. Від втрати відчай просто б’є.
12.07.2019 р.
