Від часу звихненого втеча,
На сцену юності, на біс,
Де ти для когось, мов предтеча,
У рідне слово впав і ріс.
І відкривалася Вітчизна,
Як тиха квітка восени,
Життям наповнюючи гнізда,
Світ повертаючи з війни
У зачаровані смеркання
Над мудрим спокоєм дахів,
У ті казкові посвітання
Народжень зоряних шляхів.
