|
Я стільки раз дивився в небо-
чекав щось,звідти в чомусь була потреба.
Чекав того,чого і сам собі не можу пояснити,
бо просто виривається з душі-я хочу жити.
Небо мовчить і тільки буйні хмари,
пейзажу загадкового,мені додали.
І мріючи,знову по небу я чогось шукаю,
у що вдивляюсь,що шукаю-знову не знаю.
І якщо чесно,питання в голову "іде"-
чи я життя не розумію,чи навпаки,воно мене?
Доказано,що крутится матінка земля,
але навіщо,набирає швидкість,так вона.
Так як писав Шевченко-люди наче подуріли...
За цю буденність,навіть життя своє,ми не цінили.
І маючи усе,ми речі головніші загубили-
здоров'я,що дано було і силу віри.
Ось я і зрозумів,чого шукаю поглядом у небі,
чого в житті мені,так треба.
Знайду,чи ні-це вже питання друге,
якщо й знайду-боюся змін,ну що зі мною буде.
Питаню багато,небо у хмарах все,
душа мовчить,здоров'я стогне-ну а буденність,то цвіте.
Можливо зрозуміє хтось мене,можливо ні-
та у душі надайте ви,питання самі собі.
І відповідь якою б там,вже і не була,
ви дивитися в небо,ви живете-це є життя.
А кожний скарб,для кожного по своєму цінний,
тож шепчу в небо- Спасибі Господи,що я живий.
ID:
889931
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 27.09.2020 13:57:41
© дата внесення змiн: 27.09.2020 13:57:41
автор: Бабич
Вкажіть причину вашої скарги
|
Гарний вірш! 
Душевно! 
З Святом Вас! 
