Роса. На віях ранку - тиша.
Усе ще сонне , неземне.
Густий туман ріку колише,
Зітхне – і очерет хитне.
Він, поглядаючи до сходу,
Готує вовну в рюкзаки
( така мінлива суть природи:
штиль ночі – променів дзвінки)
А він - туман, він любить тишу,
І річку, наче немовля,
До часу, доки світла миші,
З кишені випустить земля…
