Як сонце спочиває на горі-вершині, —
Вінчається любов у сяючій короні,
З коштовностей-скарбів, розсипаних зі скрині,
І возвеличується на небеснім троні.
Довкруж роса розсіює сріблясті блиски
На кожну сплячу квітоньку в пахучих травах,
Наблизив горизонт проміння до колиски —
Палахкотить, переливається в загравах.
Призахідні вітри направились до річки,
На відпочинок аж до ранку — є причина —
На них принадливі вичікують смерічки,
В розмитих сутінках з блакитними очима.
Самодостатній місяць виглянув з-за штори
Хмарок — насолодитися п’янким весіллям.
Кохання душ розширює земні простори,
Залюблених і зачарованих привіллям.
спасибі, Валюшо :th:
Дуже гарно! В кожному слові відчувається любов і тепло!
