І знову небо негативом денному...
І цятками дрижить далекий космос...
Пульсує серце... Кров ганяє венами...
І стогне... І не знати, чого хоче...
А струни-нерви, у тремтінні стягують,
Канатами... Жгутами... Тросами...
Терпіння рваного, куці фрагменти...
І вхожу в сон, по склі... Ногами босими...
