Софіївко, чарівна панно!
Милуєш ти собою світ.
Ти - найсвітліша мить бажання,
Бентежиш душу стільки літ!
Твоїх озер блакитні очі,
Розкішна зачіска дібров...
Джерел п’янкі вуста дівочі
І таємниці їх розмов.
Примхливі долі візерунки...
До тебе в мріях час-дивак
Летить на крилах, так до юнки
Спішить закоханий юнак.
І я до тебе поспішаю
У барвінковий водограй,
В ранкових росах виринаю,
Злітаю птахом в небокрай.
Тебе зорею обіймаю,
Дощем вмиваю ніжний стан.
Луною шепочу: “Кохаю”
В полоні чарів та оман.
"У міста нашого душа,
