Не встигав за часом…День за днем у вічність,
Знов секундну стрілку підганяв вперед,
Ставив лиш на завтра, вірив сліпо в зрілість,
Часто так жалівся, що життя не мед…
Ой, не медом були, всі роки прожиті,
Не трава росла лиш на мирськім шляху,
Та я не шкодую, навіть дні пропиті,
Й ту життя третину, що віддав я сну.
Що там шкодувати? Все, що вже минуло,
То була одна лиш, чорно-біла мить.
Юність кучеряву наче вітром здуло,
А кохання перше, в пам`яті десь спить.
Скільки їх було тих обертів життєвих?
То чогось чекав я, то кудись знов біг,
Не згадаю кількість проблем несуттєвих,
Що не встиг владнати, чи зробити зміг.
Не життя…Годинник, що біжить роками,
З механічним рухом зубчастих коліс,
Як співав будильник голосочком мами,
Я тепер відлунням чую лиш з небес.
Вік мій витікає, капає щомиті,
З диску циферблату, в життя старий міх,
Добре, що думки хоч, спогадами ситі,
Й часто ще лунає безтурботний сміх.
Є про що згадати, є чим поділитись,
На чоло, за вдячність, завжди клав хрести,
Хоч серед гріхів я, й забував молитись,
Та просив у Бога, вкотре все ж, весни.
ID:
785678
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 02.04.2018 15:28:00
© дата внесення змiн: 04.02.2023 13:11:55
автор: Ярослав Ланьо
Вкажіть причину вашої скарги
|
