Прилетів Сокіл
Ой на горі та й тополя
Вітром гойдається.
Мати сина із війноньки
Давно дожидається!
Дожидається, плаче,
Не знає, де дитина.
Що із ним, яка спіткала доля,
Любого сина?
Куди лишень не зверталася -
Відписки має!
-Де той син, її герой?
Ніхто не знає!
Втомиться вже плакати
Дивитися новини,
Може хто отам згадає,
Про її дитину?
Та ніхто не мовить
Наче, вже синочка немає.
Того сина, молодого!
Лишень, вітер в гаї.
Щось співає,
Чи ж то стогне,
З нею, бідака, Душею?
Вийде мати за село -
Мов вітром, злітає над землею.
Плаче, молить, сердешна:
-Де, моя дитина?
Ой, завіщо, Боже правий,
Дарував ти сина?
Чи для того щоб пропав,
Аби я й не взнала,
Яка доля чи недоля,
Дитинку спіткала?
Загриміло, загуло,
Мати ніби чує,
Бог їй мовить:
Син твій, вдома цю ніч заночує!
Повернеться він ізнову,
В рідну країну
Йди, зустрінь його раденько,
Єдиного сина!
Не побігла - полетіла
Забула, що не мала крила.
Степ - позаду, наче море
Старая могила.
Все село, і ота хата рідна -
Здалека, мов сяє.
-Сину, сину!
Та й у хату.
-Ні. Нікого немає!
Нема сина! Нема й долі!
Ожила й знов - душею вмирає!
Серце мамине немов
Хрест розпинає,
Брехня владна і зневіра!
Ледь дійшла та й впала
На постіль, безсила, в муках
Бога проклинала
Як могла. Як зла та люта
Матуся - вовчиця!
Ніч упала на село,
Щось там метушиться,
За вікном. Щось стукотить,
В хату заглядає.
Визирнула –та то ж сокіл!
Б’ється, розбиває собі крила молоді
Об вікно, ту хату,
-То впусти ж свого синочка,
Україно-мати!
І враз сонечко в ту ніч
Зайшло у хатину –
З ним прилетів назавжди
Сокіл в Україну!
ID:
784046
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 23.03.2018 21:49:33
© дата внесення змiн: 17.07.2022 22:48:01
автор: АНФІСА БУКРЕЄВА(СІРКО)
Вкажіть причину вашої скарги
|
