Закритості двері, укотре, я знаю
І стукаю знову, чому загортаю,
Обгортками душу із щастя ілюзій,
Як ехо, ми ехо солодких дифузій.
Розбитості шатри і степ насолоди,
Де мрії граційні і дивної вроди.
Течуть ще у жилах, тебе я питаю,
Чого ти вбиваєш, мене, крихти раю...
Бо спомин, я спомин вустами полином,
Гіркої цикути, я знаю і лину,
В таке рідне небо, а двері закриті,
Бо дощ із надії давно вже пролитий...
