Було й минуло. Спогадом забутим,
Дощем змиває, блякне, щось шепоче
Отим одним ледь чутним: Хочу бути
Лише з тобою… Потай росить очі.
Зрадливі видають. Та вітер все ковта,
Висушує дощенту їх невинних.
Та спомин той ховається в вустах –
Гірчить ще медом із полів полинних.
Було й минуло. Вітер не голосить,
Прошаленів над стернями жалю.
Мов граючись, куйовдить мої коси,
Шукаючи несказане «люблю».
Гарний вiрш, Олено. Така досить чiтка образнiсть, одразу формуються асоцiацii. Нiби мова йде про вiтер, природне явище, але ось нiби проглядаеться пiд ним об'ект симпатii цiеi героiнi.
Тiльки от у вас 6 рядок трохи коротший у порiвняннi з 8. Може вам туди додати ще слово "чомусь" - "Висушуе, чомусь, дощенту iх невинних".