Затерті кутики під склом у рамці…
пройдені шляхи, спільні дні буденні,
стоптані вокзали, старі станції -
це усе ніколи не повернемо…
Ми – лиш застиглі погляди і рухи,
давно забутий одяг не під розмір,
ми розчинилися, як вітер в звуках,
тепер ми - тінь, що втратила свій колір…
Знаю, час підіб’є підсумок кінцевий,
химер не буде, простору і грацій…
Колись назавжди ми підемо з сцени,
лишивши кутики під склом у рамці…
