Я буду вічно і тихо тонути
в очах бездонно-блакитних твоїх.
І за́вжди я буду нестерпно хотіти
вуст ніжних мед смакувати щосил.
Я ли́шусь навік божевільним,
якщо це дозволить тебе розуміть.
Назавжди я стану безглуздим,
аби глибину твоїх дум осягнуть.
Невпинно буду дякувати долі я,
що в день осінній поєднала нас,
і нарікати буду я щодня,
що розділяє простір нас і час.
