На клавішах чорних троянди, немов скам'яніли,
У них сум, апатія, горе, а ще забуття.
І дивно лежать, не торкаючись зовсім до білих,
Бо як сама смерть перейде у квітуче життя?
У чорнім роялі, старезнім, немов піраміди,
Давно вже гармонія зрушена у кольорах.
Він сам як заграє авансом - тоді буде видно,
Чи можна ще пальцям моїм подолати цей прах?
