Не тамуй емоцій, розповідай як є,
казками, ві́ршами, прозою - чим завгодно.
Ти доти живий, допоки серце твоє
не стирає минуле все безповоротно.
І віриш, воно з вітром давно загуло.
Та пам'ять твоя, як пісня, бринить у скронях.
Хруст троянд, тиша вокзалу - усе було
в мріях твоїх, цим не бавилося безсоння.
Осінь, ще літня, повіки томить, мов сон,
моляться недоспані ночі з-під чорних вій
Най впа́де на мене віри десь надцять тон,
щоб мені знову вірить в образ коханий твій...
