Зацілуй мене до смерті і бездИханну пусти.
Нехай іволга співає.Буду я собі пливти.
Понесе ріка лиш тіло,а душа здивовано,
буде плакати над ним, тихо й розчаровано.
Хмари, вітер та дерева, все живе і не живе,
поглядом сумно-спокійним проводжатиме мене.
І в ту мить, коли ріка, заховає тіло у вир,
душа пірне у далину, набравши в крила нових сил.
В мить змінить образ:очі-скло,волосся сірий дим.
Полине в царство вічності, Аїду на уклін.
І крок-ковток у забуття запропонує Лета,
І слід зітреться...щезне в мить... порвуться всі тенета...
