Не може жити світ без диваків,
Без фантазерів, що науці продані.
Вони, як потяг гонами віків,
Як зв’язкові – між часом і народами.
Їх так і переносять в пантеон,
Щоб потім за здобутими вершинами
Забратись вчасно у новий вагон,
Уславши стіл наїдками і винами
І жити всмак, посівши ситий трон,
Себе віднісши в обереги нації.
А дивакам дозволити полон
У їх ідей безмежних резерваціях.
Бо ці ідеї потяг поведуть,
Вагон життя поїде далі й далі…
Творці й нахлібники завжди в однім ряду
Як протилежні сторони медалі.
"Творці й нахлібники завжди в однім ряду,
Як протилежні сторони медалі," - це ж треба так влучно і коротко! Я помітила це навіть у деяких сім"ях. Може це і є отой "плюс" і "мінус", без яких життя зупиняється? Хто те знає? А за вірш "5".
ось і повір після цього, що не можна на вогні виплавити чисте золлото! можна, лише нахлібників потрясти-поскидати численних, які всю істоорію цивілізації нашої те й робили, що у вагонах- ресторанах шикували да гальмували потяг науки і житя взагалі.
в ціль ваше слово!
