Твої слова подібні зорепаду,
Що падає в серпневу теплу ніч.
І ніби я стою під водопадом
І слухаю, як сповідь, дивну річ.
Смакую кожне слово знову й знову.
І ніби мед, стікає по вустах.
Душа вдягається у чарівну обнову,
Від радості злітає, наче птах.
На яворі прищулив вітер вуха.
Зозуля від пісень відпочива.
Природа чарівні слова ці слуха.
Не жалить ноги навіть кропива.
А я стою, вагаюсь на розпутті.
Чомусь з-під ніг пливе уже земля.
І зводять з розуму слова твої почуті...
І навіть гордість голову схиля..
Такі вони є. жінки. Хтось прошепче на вушко якусь приємну байку і вже у заміжньої "підломилися коліна" перед . . І показала рідному чоловікові . А він, бідний
Н-А-Д-І-Я відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Чудово!! Та невже так буває? А він тоді плаче? Як жалко...
Дякую за вашу точку зору...