Гарні сорочки були у ниви:
Чорна і зелена, й золота…
Нині ж дві лишилось – біла й сива,
Та до серця їй не припада
Ані перша, бо холодна дуже,
Ні тим паче друга, бо сумна.
Дихати в ній важко. Тисне душу.
Але знов такого ж полотна
Відміря весна їй для обнови
І про згоду навіть не пита.
Шитиме сорочку полинову,
Хоч і личить більше золота.
Дуже красиво!
