Бігти по зустрічній смузі життя,
Відчиняю в серце двері.
Та знаю, вже не буде вороття,
Люди здаються, химері...
Я, засуджений осінім щемом,
Душею до крові й болю.
Блукаючи поряд із едемом,
Прошу, відпусти на волю...
Розгадана сірих днів загадка,
Всіх світлих форумів, ідей.
Про мене, напевно буде згадка,
Від всіх химерних тих людей...
До сотні все ще іти далеко,
Хороводом цих білих днів.
Що ж лети, душа, моя лелеко,
У вирій до блакитних снів...
