Захмарена просинь сховалась у літі,
Діброви багряні в зажурі стоять.
Дощами обмиті, вітрами побиті,
Роки наче хмарки за обрій біжать.
Та плюньмо на роки посивілий друже,
Гарячі і горді нехай собі мчать.
З них пам'ять частинку солодку зіструже
Щоб довго моглося любить і кохать.
Хоч хочеться часом лукавих спіймати
В осінніх деревах здається горять.
Та листя високо не може літати,
Зірками вчорашні над нами висять.
Гей роки, веселку ви нам нахиліте
У тихому сяйві осінніх принад.
Промінням яскравим її запаліте
Аби зупинився весни листопад.
Такі нерозтрачені ще залишились,
Заповнюють соти із зоряних краг.
Лише відучора у досвідку вмились
Їм так ще багацько потрібно віддать.
Збирають ще глеки росу світанкову,
Вони ще молоді, їм лише шістдесят.
Отож бо наллємо і випєм медову
Й забудем за роки.
Гулять так гулять!
ОООООО!!! Шановні...Що таке 60? Це лише чуть більше половини від 100...Ви ще нічому в житті не навчились...Ви тільки чуть старші за своїх дітей...Учіться жити. щоб не було пізно
Дід Миколай відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
