Достойні тих, кого обрали,
Хоч сам до себе позивайсь.
Одні клялися, що не крали,
Про дух український так дбали –
Ось – ось наступить Ренесанс.
Але не поділили влади.
Так переплутались гілки:
Хто там за скіпетр, хто за правду?
Народ лишився десь за кадром,
Як рінь бурхливої ріки.
На місце цих вознесли інших –
Сталева хватка і мотив!
Одноголосність душу тішить,
І цар один, немов Всевишній,
І «нікакіх» альтернатив.
Та дух наживи – чорний ворон –
Йому за всіх ладів не гірш:
В закон возведено побори,
Кінці ховаються в офшори,
Петля кредитів – все тугіш.
І буде так, допоки грати
Із наших душ не опадуть.
А керуватиме громада-
То слуг теж прийдеться наймати,
Аби служили до ладу.
Громада зможе керувати тоді, коли буде єдиною. А поки що ми ведемося на намагання влади розколювати суспільство. А часто, на жаль, і самі допомагаємо їй в цьому. А так повністю згоден!
stawitscky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Погоджуюсь з Вашим коментарем, про що стверджують
перші рядки вірша. Добра Вам!
обирали, обирали, от і вибрали ...
гарно написано!!!
stawitscky відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Читаю Івана Огієнка.Про обожнення людини.А от відповіді на кардинальні питання не знаходжу.
Мені незрозумілий церковний постулат покірливості.Цей принцип - петля на душі простої людини. Кому служить церква? Завжди Вам радий, Ви мене полонили поезією.
