Охрестити його, бо він нехристом був,
Хоч козацька текла кров у жилах,
Він звертався завжди, щоб Господь його чув
І хреста подарив на могилу.
Кривоніс і Богун, всім відомий Сірко,
Полководці від Бога і роду,
Невідомо вже скільки води утекло,
Та Вони здобули нам свободу.
Ну а Він, цей козак, що хрестили вночі,
До хреста притулився губами
І ці миті для нього, були мов святі,
Наче теплий дарунок від мами.
І поклявся в душі, України він син,
Хоч складна в нього випала доля,
Він тоді зрозумів, що в Січі не один,
Головне Україні – це воля!
На таких достойних мужах і трималася Україна! 
