UA | FR | RU
Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Лілія Ніколаєнко: Бог війни - ВІРШ |
|
|
UA | FR | RU Рожевий сайт сучасної поезії |
|
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..
КОМЕНТАРІ Бойчук Роман, 28.01.2014 - 15:16
Вочевидь ти ще тоді відчула ту загрозу і так підмітила пророче! Вдало підведена підсумку риска! БРАВО! Чудовий вірш! 
GreViZ, 20.12.2013 - 23:02
"Та перший ворог кожного – Він сам…" - в десятку, допоки є людське Его, доти так буде... дуалістичне сприйняття світу 
Валентин Бут, 20.12.2013 - 19:36
Це ж очевидно, Лілю. Це мене перекосило в той бік. Де пече, туди й прикладаєш...
Валентин Бут, 20.12.2013 - 17:32
Безсумнівно, Ви маєте рацію, мила Лілечко! Як світло і темрява, як жар і холод, як кохання й ненависть, так і зло з добром. З останньою парою ще складніше, бо то людські судження, а, отже, дуже й дуже відносні речі. І справа справді в балансі.А вірш Ваш пречудовий. Я зачарований Вашою образністю. Дякую дуже! 
Лілія Ніколаєнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам! Зараз в Україні тривожний час, і всі автори так чи інакше пронилися темою боротьби.. І, мабуть, це не оминуло (підсвідомо) і мене, хоча я мислила в масштабі загальнолюдської проблеми,а не лише окремої події. 
Валентин Бут, 20.12.2013 - 16:56
Старий Арес сумує десь на лаві,Насправді, навіть він Не може до кінця Повірити , що є такі лукаві, Що у беззбройних Ладні вирвати серця. Аж ті почвари в тихому народі Десь наплодили (Гроші - сильні чари) Поріддя гоблінів, чуже самій природі - Бездумних та Безжальних яничарів. Старий-бо звик - Що війни честі варті А де ж та честь Коли в пекельнім нурті Дітей калічать Палиці бастардів, Кийки до того Навчених манкуртів? Троянда волі, Справді, з колючками, Але народ не виє. Він співає Гімн гідності, що визрівав віками, Як спраглий велетень, Свободи дух спиває.  
Лілія Ніколаєнко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Яка імпровізація, клас! Знаєте, що я зрозуміла? Зло не можливо викорінити ні взагалі, ні з кожного окремо. Воно, як і добро - невід"єдна частина людської природи. Щоб зрозуміти суть одного - треба щоб існувало інше. Але можливо знайти баланс у внутрішньому світі - тоді і відносини між людьми будуть кращими
|
|
|
|||||||||||||||||||||||||||
