Нікому ми не скаржились на долю,
І рук мозолистих від неї не ховали.
Повітря завжди чисте в полі,
Де наші предки працювали.
І кущ бузку тут притуливсь до хати,
Він щовесни так полумяно цвів,
А мати не дала його зрубати,
Коли він трохи постарів.
І запах трав, і росяні світанки
Нас зустрічають літньої доби,
Роботи тут без міри спозаранку,
А поруч - лиш для швидкої ходьби.
Стоїть бузок, як сторож біля хати,
Весни тієї радісно він цвів,
Бо мати не дала його зрубати,
Коли він трохи постарів.
Село пустіє з кожною весною,
І молоді дай в місті оселитись,
А серце наповняється журбою,
Як будем з цим ми далі жити?
Той кущ бузку, що висох біля хати,
Що веснами так полумяно цвів,
Нема кому тепер його зрубати,
Коли він зовсім постарів.
9.07.2013
