Сонця млинець закотився за обрій,
Запах смажені нечутним ставав,
Так на землі, по- сімейному добрій,
Літа спекотного день догорав.
Все оживало від спеки й задухи,
Морок повільно усе огортав,
Із прохолодою взявшись за руки,
Темную ніч потихеньку гукав.
Лячно заблимали зорі у небі,
Визирнув місяць такий молодий,
Що всім світити не міг по потребі,
Бо ще тоненький і дуже блідий.
В темряві хтось, запаливши багаття,
Темную ніч захотів освітить,
Та не знайдеться у світі закляття,
Щоби ніч темну навічно спалить.
Певно страхаємось глупої ночі,
Як той наш предок з камінних печер,
Ба, наче світяться хижії очі,
Хочеться дуже, щоб хтось нас не зжер.
Та хижаки небезпечні та жадні
Поруч живуть, власний маючи дім,
Дуже на вигляд приємні, порядні,
З`їсти любого це їм ніпочім.
23.04.04.
ID:
438002
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 18.07.2013 04:50:40
© дата внесення змiн: 18.07.2013 04:50:40
автор: Георгій Грищенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
