перезимувати,
нетутешні втрати тримати глибше вимови,
бо словом мені не окреслитись
як і не охреститись.
мій човен під землею попелястою,
тож не треба просити віддати,
краще нахабно вкрасти
те,
у чому я маю дичавий брак.
відтак, ти мені єдиний знак
і моя найгрубіша хиба,
хлібом стрічаючий
і сіллю у біль як піду.
як туман порівнянь
на околицях за спасибі,
накликаю на себе звикання біду...
перезимувати,
бути тобі рештою від натхнень
і якщо неминучі ці ґрати,
краще гратись
в мисливця і його простодушну мішень...
день новий
і нехай нас не перезимовано,
словом,
вистачить колом холодним ходінь,
геть не тінь, але я,
опечатана змовою
приростаю до тебе
і схоже, що назавжди
