Півні кричали голосно, до хрипу,
Аж пломеніли яро гребені.
Перед курми гнучи пір"ясту кирпу,
Заприсягались сонцю і весні.
З кінця в кінець, на пагорбах і долах,
Цвіли дими, солодші за меди.
Раділи сонцю вулики і бджоли
І вже бруньками пахнули сади.
Дзвінких синиць низалося намисто
І горобці в калюжах, як моржі.
Старенький клен, неголосно й безлисто
Щось муркотів, присівши на межі.
Втомило небо лебедині крила,
Аж на ставку захлюпала вода.
Луна деревам в лісі повторила
Те, що вітрець мені розповідав.
І я повірив вітрові на слово -
Я йшов до тебе, сповнений надій.
А ти мені відмовила в любові...
Такий от кепський розвиток подій!
Була весна і серце шаленіло,
Женучи в жилах вистуджену кров.
Моє кохання ще не віддзвеніло,
Тож не сприймало будь-яких відмов!
Старенький клен, неголосно й безлисто
Щось муркотів, присівши на межі... - Гарна лірика,пане Дощ! Невзаємне кохання на тлі чарівної весняної природи... Приємно знову Вас читати,а то Ви кудись зникли на деякий час...
Дощ відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Наталю, справді останнім часом потрапив у цейтнот, а весна своє вагоме слово скаже ще не раз... Дякую!
Гарна лірика,пане Дощ! 
Невзаємне кохання на тлі чарівної весняної природи... 
Приємно знову Вас читати,а то Ви кудись зникли на деякий час... 
