Коли не можливо чекати і хочеться осені
А весна – сурогат лишень, той що її невловимо нагадує,
Ви крокуєте, не відчуваючи, як з неба падає
Тиха мряка. І термін збігає, лишаючи
Відчуття неоплачених вічних боргів.
Борони нас…
Розвій вбогість чорних снігів.
Це жебрацькі сніги, недолугі зітхання
А на щастя судомні мої зазіхання
Будуть висміяні. В кілька років, чи днів?
Борони нас…
А краще
позбав нас від мрій
Так, залиш нам цей спокій, привілегію вічну покійника
І залиш у пітьмі з незбагненною, тихою втомою
Нехай березень скосить нам ноги. Оскомою,
Зведе в посмішку всі наші вірші і втрати
І забудеться все, що не слід забувати.
Борони нас…
Ми тонемо в талих снігах
нерухомо
Лиш небо пульсує в гілках
Це ж бо березень, сніг скоро щезне, розтанувши
Всі річки і емоції врешті вийдуть з своїх берегів.
Тиха мряка. І термін збігає, лишаючи
Відчуття неоплачених вічних боргів.
Борони нас. Коли не можливо чекати і хочеться осені
А весна – сурогат лишень, той що її невловимо нагадує
