Понад річку між полями,
Не близький з чужини путь,
Із гарматами й возами
Козаки з походу йдуть.
Пішки йдуть,на конях їдуть,
По траві і по шляху.
Та широкими штанами
Піднімають пилюгу.
Йдуть неквапом,потихеньку
Щоб не вибитись із сил.
Жінку згадують і неньку,
Хто з дівчат з далеких сіл.
Всяк своє на думці має.
Йдуть,мовчать,привала ждуть.
Квола лайка з уст злітає,
спраглі коні зрідка ржуть.
Лізе курява у ніздрі,
Та й в потилицю пече.
Обладунки тягнуть різні,
Та піщаль плече товче.
Сотня йде,за нею друга,
Куня сотник у сідлі.
Комусь серце крає туга,
Плює в очі,хтось,біді.
В когось сиві оселедці
Поза вухами висять.
Ну а хтось не був і в гречці-
Щоки полум`ям горять.
Розмаїття тут у всьому,
А одежа,Боже мій!,
Хтось у новому усьому,
Хтось убрався наче Вій.
Та проте у всіх при боці
Шабля добрая висить.
Скромна в кого,в когось очі
Сріблом й золотом разить.
На обличчяхсвіжі шрами,-
Не в гостях були у мами.
Турка клятого змагали,
Самі трохи теж дістали.
Тож нелегка перемога
Їм дісталася від Бога.
І багато в чужині
Закінчили свої дні.
Сумно з того,що ж робити?
Комусь ворога тре бити.
Тож на долю не гнівились,
Тільки трохи притомились.
Ось і сонце вже сідає,
Тож спочити вже пора.
Та й в котлах вже закипає
Всім набридла вже тюря.
Скупо Богу помолились,
Швидко так усе хрестились-
Час біжить,отож біда,
Може вистигнуть їда.
Посідали у кружочок,
Уполон казан взяли.
Хліба випав лиш шматочок,
В миски юшку налили.
Обпікались,дули в ложки,
Міцно брались до їди.
Відганяли всякі мошки.
З`їли.Випили води.
Потім люльки закурили,
Всеє небо зачадили.
Повтікали й комарі,
Живіт дувся від тюрі.
Жваво враз загомоніли,
Про похід усе судили.
Кляли турка й свого брата,
Всім кляли,чим річ багата.
Та потроху затихали,
Хто на чому полягали.
Ген прим`яв природи лон,
Всіх зморив солодкий сон.
ID:
311323
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 04.02.2012 15:42:25
© дата внесення змiн: 04.02.2012 15:42:25
автор: Павлусик-Кузмяк Олег Мико
Вкажіть причину вашої скарги
|
