Забула про вірші́ ,які писала,
Зневірилась я у свої слова.
Надхнення надто швидко мчало,
Й буденністю забилась голова.
Та ці вірші - слова з душі моєї,
І іноді вона тихенько спить.
Коли усе впорядку з нею,
Не дуже хоче з людом говорить.
Бо коли радісно і тепло милій,
І та кричить про свої світлі почуття,
Не кожен здатен порадіти щиро,
Тож кращ тримати паузу життя.
