О, як же пахнуть ці троянди...
Так пахнуть, що аж дух п’янить!
Отак сидіти б тут й не знати
Кому, й за що душа болить...
Так ось же він – безмежний спокій!
Людський ж бо гріх здається спить
(Його приспав троянди дотик
На чисту і чарівну мить).
Спасибі Вам, прекрасні квіти,
Що надихаєте мене!
Такі тендітні сонця діти...
Яка ж краса ось тут живе!
Якби Вас бачив один геній,
Якого віддано люблю,
То він сказав би – ви натхненні
В тональність музики С- dur.
Лунає в небі тихий стогін
Самотніх, заблукалих мрій,
І протіка ген у безодню
Дніпра могучий, вільний вир...
Я причаїлась у куточку,
Ховаючись від зайвих слів,
Мені здається, я так хочу
Забути тінь минулих днів
І залишити тільки промінь,
Який крізь темряву веде...
О, Майстре – що то є «бездомність»?
Чи вона тут мене знайде?
Спитаюсь в Лаври я… притулку
І знаю, що мене приймуть!
Та чи на довго тую муку
Мені удасться обминуть?
Та я ж не злодій, не примара...
Чому завжди кудись біжу?
Біжу, біжу без перестану
Чого шукаю?!... не знайду…
Коли ж закінчиться та мряка,
В душі болото, кураї?
Ось розгадаю, Майстре,знаки
І таємниці всі твої -
Оце тоді мабуть полишу
Блукати по чужих кутках.
Збудую дім – такий незвичний,
Який я часом бачу в снах:
Музична вулиця 13,
Містерія блаженних душ -
Ще тих оригіналів справжніх,
Не пізнаних, як давній Куш.
А поки тут посиджу трішки -
Духовні сили відновлю
І ген вимірювати пішки
Життя дорогу знов піду...
Троянди – то містична сила!
І я вже зовсім не журюсь,
Моє Натхнення, я - щаслива,
Бо ще до Вас не раз вернусь!
