Ви мовчали...
Та, мабуть, подумки
Все ж, торкались моїх плечей.
Роздивлялись на шиї родимки.
Ні, не зводили з них очей.
Ви мовчали...
Вас щось бентежило
На півкроку до слова "стій".
Все вдивлялись у вій мереживо
І два озера, що з-під вій.
Ви мовчали...
А я губилася і, навіщось, за все прощала.
Чи то марилось, чи то снилося?
Як же солодко Ви мовчали.
особливо в цьому творі вражає звернення на Ви... додає якоїсь загадковості, витонченості, я б навіть сказав надає ще більшої сили словам героїні по відношенню до героя, Браво!
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так.. приємно, що ти так тонко відчув все, що я й наспрвді вкладала у цей вірш Щасти тобі!
у якомусь старому фільмі з уст героїні прозвучало подібне:" Я знаю так мовчать завжди за сорок хвилин до того, як зізнаються в коханні." Прекрасно розкрита тема зародження почуттів
Журавка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00