Без тебе світ не стає меншим, він просто завмирає на вдиху, як прозора весняна затишність.
Твоя відсутність — це не діра в просторі, а легка золотава димка, що підсвічує речі зсередини. Я бачу твою усмішку в сонячних плямах на підлозі і чую твій сміх у шелесті фіранок, що гойдаються від ранкового вітру.
Це дивний спосіб бути разом: чекати на тебе — це як тримати в долонях теплий камінь, що ввібрав у себе все денне сонце. Я п'ю каву, лишаючи місце для твого горнятка, і кожна прочитана сторінка — це майбутня розмова з тобою.
Без тебе я не втрачаю себе, я просто стаю трохи тихішою, щоб краще почути твої кроки, коли ти нарешті відчиниш двері.
