Хай виллється смуток сльозиною тихою,
Стече наболіле, що тисне лещатами.
Спить серце твоє під байдужою кригою,
Невже я додому самотня рушатиму?
Забрати палкі почуття -- владний план її,
В розкошах життя на льоду пишеш "Вічність" ти,
У клітці коштовній живеш, у Лапландії,
І з шаною кажеш ій: "Ваша Величносте"...
Озветься до мене сльозами пролитими
Відлуння: "Замерзлому — вік не розтанути".
Вона — зі зловтіхою землю сніжитиме,
Навіки вдягла ж бо на тебе кайдани ті!
Я ж посеред бурі страшної, січневої,
Терплячою буду, рішучою, впертою,
За серце твоє на двобій з Королевою
Виходжу. І виграю. Будь тільки з Гердою...
